Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос»

Зірковий шлях ансамблю

Підготовлені у напруженій праці мистецькі програми «Колоса» радують глядачів чи то на Волині й в Україні милій, чи в далеких заморських краях. Ансамбль люблять за неповторність, оригінальність, за злагодженість, за глибоку і щиру народність. Його митці дарують шанувальникам народного мистецтва золоті грона нових пісень, нових танців. Як повноцінний колос є основою чудового короваю, так ансамбль став плодотворним для барвистого розвою народного мистецтва.

Для «Колосу» характерна постійна і наполеглива творча праця над своїм удосконаленням. Його учасникам властиві висока вокальна культура, глибокі знання елементів сольфеджування, що досягаються на різноманітних розспівках, репетиціях. Тут всебічно вивчають нюанси хореографічного жанру.

Творчий звіт «Колоса» у м. Києві. Початок вісімдесятих років XX ст.

Все це стало своєрідною прелюдією до слави і визнання. Вже 1964 року під час відзначення 150-річного ювілею геніального

Кобзаря України — Т. Г. Шевченка колектив виступає в древньому Києві як учасник республіканського огляду народних талантів. У цей рік за високі творчі здобутки йому присвоїли почесне звання «народний».

Анатолій Шапов (зліва) визнаний кращим диригентом області на обласному конкурсі пісні, що проводився у м. Володимирі-Волинському, і відзначений дипломом та вінком пошани разом із колегами: Євгеном Ковалем, Василем Галичанським, Богданом Жуком, Миколою Седляруком (другий справа). Справа працівники культури: Володимир Лисюк (п'ятий справа), Володимир Денисюк, Євген Гіщинський, Василь Христюк (перший справа). 1988 р.

Ця висока мистецька відзнака додала «Колосу» сил і наснаги для дальшого нарощування творчого потенціалу. Як наслідок — у репертуарі з’явилися нові композиції «Над Стиром-рікою», «Вечори на Волині», «На гаївці» та інші.

Вересень 1967 року став ще одним щаблем тріумфу — колектив здобуває високу почесну нагороду. В урядовому документі на цей рахунок сказано, що за видатні заслуги у розвитку самодіяльного народного мистецтва ансамблю присвоєно звання «заслуженого». Це звання й понині визначає справді заслужене місце «Колосу» в когорті мистецьких колективів України. Зрештою, лише одиниці нині діючих художньо-мистецьких гуртів мають таку назву.

Потому почесного звання «Заслужений працівник культури» удостоївся тодішній художній керівник А. Д. Шапов. Таке ж звання 1973 року присвоїли О. В. Огородніку, пізніше — М. А. Полятикіну.

Стали більш далекими і різноманітними творчі дороги «Колоса». Вже 1968 року він виступає на 1-му Міжнародному фестивалі фольклору і етнографії в місті Закопане тодішньої Польської Народної Республіки, де був нагороджений Дипломом і високохудожнім килимом виробництва польських майстрів.

Ще одна поїздка «Колоса» відбулася в рамках Декади української літератури і мистецтва в далеку Башкирію, в російське місто Челябінськ. Маршрути ансамблю дали змогу побачити його концерти глядачам у рамках декади української культури в Москві, Киргизії, Туркменії. Саме волиняни були удостоєні честі представляти культуру українського народу на далеких теренах. Водночас учасники ансамблю були горді тим, що їх український спів розбудив патріотичні почуття в етнічних українців, яких чимало долею і недолею було посіяно на цих "землях.

У районній газеті «Слава праці» за 27 травня 1969 року відзначено активних учасників декади української культури на російських землях, зокрема хористів «Колоса» — директора початкової школи Д. М. Климчака, виконроба М. Г. Ракуцького, робітників «Сільгосптехніки» А. В. Щербика та М. К. Коломія, лікаря А. М. Вуйцика, танцюристів — Володимира Калиша, Георгія Завірюху, Ніну Мельничук, Марину Неспай, Нелю Шапову, Галину Смирнову, Люду Скоп’юк та багатьох інших. Саме в ті часи ансамбль дав путівку в життя працівникам культури Адаму Крутю, Володимиру Недяку.

У червні 1969 року на першій сторінці башкирської газети

«Кизил тан» були вміщені фотографії артистів «Колоса» під час концерту, а також захоплені відгуки глядачів на мистецтво українського народу, представлене самобутнім і, як сказано в газеті, барвистим колективом з його чудовими мелодіями. Висловлено подяку на сторінках газети тих людей, які побували на концертах і були приємно вражені феєрверком прекрасних пісень і танців великого українського народу. Справді, говорилося у газетному матеріалі, колектив ансамблю продемонстрував яскраву і самобутню програму справжніх зірок мистецького обрію.

Під час гастролей у Польщі. Екскурсія по річці Данаєць. Сидять у човні: друга зліва — Ніна Огороднік, четвертий зліва — Марат Нижников, п'ятий зліва — Олександр Огороднік, перший справа — Микола Макаревич, третя справа — Галина Кравчук, четверта справа — Марина Неспай. 1968 р.

Глядачі із захопленням вітали «Колос» під час його гастролей по сонячній Молдавії (1970 р.), Югославії (1972 р.), зокрема в містах Загребі, Опатії, на березі Адріатичного моря.

Черговий тріумф ансамблю був у 1973 році, коли його колектив удостоївся Золотої медалі фестивалю народної творчості, який проходив у всіх республіках тодішнього Союзу.

Визнання чудового народного колективу вже перейшло межі континентів. 1974 року «Колос» став одним з перших українських колективів, який виступав на далеких африканських землях. Артисти відкрили екзотичну країну Конго. Відрадно, що саме мелодії Волині першими звучали під палаючим сонцем в тих далеких краях джунглів й експресивних тамтешніх глядачів та слухачів.

Під час гастролей в Конго. На передньому плані (зліва направо): О. В. Огороднік, В. П. Юрчук, В. В. Калиш, А. Д. Шапов, М. А. Полятикін. 1974 р.

Не можна не відзначити зірковий злет «Колоса» на П’ятому міжнародному фольклорному фестивалі при дунайських країн, який відбувся в Угорщині. Здобутком ансамблю стала найвища нагорода — Велика медаль «Дружби народів». На цьому фестивалі торчинців відмічали за їх самобутній фольклор, за високу виконавську майстерність. Особливої похвали вони заслужили за техніку виконання композицій, за показані на різноманітних майданчиках цікаві хореографічні картинки.

Цьому успіху сприяло нове покоління артистів ансамблю. У його числі — Надія Кревська, Світлана Годлевська, Наталія Кузьмюк, Світлана Любежаніна, Віра Шовкомуд, Лариса Годик, Лариса Сидун, Раїса Подзюбанчук, Ірина Козар, Лариса Никитюк. Віртуозністю в танцях відзначалися Анатолій та Лідія Войтюки, Тетяна та Лідія Білинці, Ірина Шапошник, Олексій Новосад, Володимир Новак, Анатолій Куліш, Ярослав Лушаков, Федір Бондарчук, Володимир Киричук.

У дні двадцятип’ятиліття ансамблю, що відзначалося 1976 року, були заохочені ті, які брали участь ще в його першому концерті 4 грудня 1951 року. Це — Леоніда Шапова, Сергій Галінський. Тоді ж серед ветеранів називали й імена Анатолія Воїни, Антона Вуйцика, Івана Карачевського (газета «Слава праці» за 4 грудня 1976 року № 145).

Ще однією нагородою відзначено колектив ансамблю «Колос» у 1976 році. За значний творчий внесок у мистецьку скарбницю українського народу ансамбль відзначено республіканською комсомольською премією імені Миколи Островського. Знак і диплом лауреата цієї престижної в той час премії в царині культури вручали у луцькому міському Будинку культури керівники молодіжної республіканської організації. Колектив з цією відзнакою вітали численні його шанувальники. Щирі слова про «Колос», його внесок у розвиток культури Лесиного краю виголосив на урочистому зібранні талановитий і широко відомий своїми творами волинський поет Олександр Теофілович Богачук.

Наступне десятиліття було позначене яскравими виступами колективу на фестивалях у В’єтнамі, на Кубі, в Іспанії. Іспанські газети, зокрема, відмічали не тільки прекрасні народні костюми ансамблю, а, насамперед, — чудові голоси, злагоджений спів його учасників. Один з організаторів і керівників тодішньої поїздки «Колоса» в Іспанію, заслужений працівник культури М. О. Царенко, який тоді очолював обласне управління культури, згадує:

— Спека в ті дні була немилосердною навіть для іспанців. Подумайте тільки, — в тіні + 46°C. Проте учасники ансамблю брали участь в параді колективів, незважаючи на це спекотне сонце. Всі віддавали максимум сил , щоб по-справжньому представити українське мистецтво в цій країні. Дивлюсь, Олександр Огороднік із баяном першим іде на концерт, іде під відкритим небом і веде за собою колектив. Стільки в нього енергії, запалу, волі. Не від страху працювали, а від того, щоб в той складний час «залізної завіси» й іноземні глядачі бачили, що ми — творчі люди, що ми любимо мистецтво і що найкращими для світу є мир й музика. «Колос» з честю виконав свою миротворчу дипломатичну місію.

«Колос» на вулицях Ханоя. В'єтнам. Сімдесяті роки XX ст.

Олександр Огороднік, пригадуючи поїздку в Іспанію, не забуває підкреслити, що то був непростий час. Він характеризувався напруженою політичною обстановкою в умовах авторитарного режиму, атмосфери підозрілості, навіть деякого супротиву.

«Колос» у В'єтнамі на другий берег переправлявся на цьому паромі.
Біля побережжя В'єтнаму. У центрі О. Огороднік, В. Юрчук, А. Шапов. Сімдесяті роки.

— Але музика, спів, танці розтопили настороженість, яка відчувалася на перших порах, й нас щиро та сердечно вітали, — підкреслює Олександр Огороднік. — Після концерту до нас підходили матері з дітьми, щоб разом сфотографуватися. Тож свою дипломатичну місію ми чудово виконали...

Тепло відгукується Олександр Огороднік і про Миколу Царенка. Він завжди, чим міг, допомагав колективу, всемірно сприяв його розвитку, його успіхам. Скромний, врівноважений, інтелігентного складу, Микола Олександрович вболівав за колектив ансамблю, дуже радів, та й нині пишається здобутками цього колективу.

Багато вражень в учасників ансамблю залишилося від поїздки у Фінляндію. Виступи в аудиторіях цієї північної країни приносили учасникам колективу задоволення від того, як ці статечні, дещо флегматичні люди так тепло сприймають творчі програми українського народу.

Переспівки. Солісти Любов Томащук, Юрій Мельник.

У свої тридцять п’ять літ, які відзначались у 1986 році, колектив звітував в багатьох містах і селах Волині. В його репертуарі з’явилися такі твори того часу як «Народи світу миру просять», «Пісня про Кортеліси». Важливо, що фольклорний репертуар ансамблю щорічно збагачувався. Стали авторитетними імена артистів, які в цьому проміжку часу добивалися найбільшого — примноження авторитету «Колосу». Серед них — Ніна Огороднік, Ніна Свірчкова, Неля Мороз, Володимир Цицюк, Олександра Скакуненко, Петро Неділько, Марія Войналович, Олексій Новосад, Ірина та Валерій Слюзи, Ірина Підлісна, Людмила Маркевич, Рита Глинюк, Наталія Кузьмюк, Ольга Петручик.

Високу майстерність колектив продемонстрував у м. Калініні (тепер Твер). В тамтешній обласній газеті кожну вокально-хореографічну композицію називали міні-спектаклем з талановитою режисурою. Концерти «Колоса», підкреслювалось у часописі, це справжнє свято на верхньоволзькій землі.

Грації із «Колоса».

1988 року вітали «Колос» на IV Міжнародному фестивалі фольклору в Єгипті, в 1990—1991 роках — на американському континенті в екзотичній острівній державі Пуерто-Ріко, що є територією США, у багатьох префектурах Франції.

Пам’ятним був для ансамблю 1991 рік. Тоді вперше в Україні відбувся Міжнародний фестиваль українського фольклору «Берегиня». Зініціював його проведення на Волині тодішній керівник обласного управління культури і реалізували його спільно з працівниками управління, обласним Будинком народної творчості, іншими організаціями, обласним відділенням товариства «Україна-Світ», колективним членом якого завжди був ансамбль «Колос». Гурти українського фольклору приїхали в Луцьк з декількох десятків країн усього світу. І всі захоплювалися фольклорними композиціями «Колоса», чудовим волинським пісенним краєм.

«Колос» на звіті Волині в головному концертному залі країни — палаці «Україна», м. Київ.

На зустрічі, якою завершувався фестиваль «Берегиня», дівчина з далекої Австралії, не приховуючи своїх сліз, із трепетним хвилюванням в голосі говорила:

— Дякую Богу, що вперше в житті я ступила на землю своїх предків і тут почула спів соловейка. На все життя він буде музичним акордом моєї душі. І як спалах народного мистецтва я пам’ятатиму виступи волинян, особливо з Торчина.

Лине чарівна мелодія «Колоса». Перший ряд: грає на сопілці Володимир Мартинюк, поруч — Людмила Полятикіна, Андрій Рихлюк, Ярема Войтюк; другий ряд: Ольга Луференко, Надія Лугова, Ніна Огороднік, Валентина Денисюк, Неоніла Шапова, Любов Томащук, Наталія П’ятачук; верхній ряд: Василь Юрчук, Володимир Овсійчук, Василь Слюз, Віктор Шклярук, Борис Лавренюк, Антон Вуйцик, Ярослав Найда. 1996 р.

З того часу унікальний фестиваль «Берегиня» знайшов постійну прописку на волинській землі. У 2004 році пройшов уже IV фестиваль, який зібрав у Луцьку представників українських громад багатьох країн світу. Нині цей фестиваль та започаткований ще в 1986 році обласний фестиваль фольклору «Волинські візерунки» стали визначальними дійствами розвитку народного мистецтва. У цих та інших заходах завжди беруть участь керівники і артисти «Колоса», зокрема Олександр Огороднік, Микола

Полятикін, сприяючи їх безумовному успіху і визнанню порадою, конкретною справою.

Буйним розквітом мистецтва, новими творчими програмами стріли в «Колосі» проголошення Незалежності України. Впродовж відліку часу відновлення української державності в репертуарі з’явилися нові твори, присвячені цій історичній епосі. Проте його основу й нині складає те золоте багатство народної пісні, що зібране і накопичене не за одне десятиліття.

Функціонування ансамблю залежить не тільки від художнього керівника Олександра Огородніка, його колег, але й від багатьох інших чинників, у тому числі і від сприяння керівників області.

— Нам майже завжди вдавалося знаходити спільну мову із тими, хто очолював державні і самоврядні структури Волині, — наголошує Олександр Володимирович. — Безумовно що вони, усвідомлюючи унікальність нашого колективу — справжньої перлини народної творчості України, відповідно реагували на наші прохання, вникали у суть проблем нашої діяльності.

Постійно турбувався про справи ансамблю голова Волинської облдержадміністрації у дев'яностих роках Борис Клімчук.

Пам’ятаю, як ще в сімдесяті роки ми їхали поїздом з метою участі у днях культури Волині в російське місто Твер, тоді воно йменувалося м. Калінін. Разом з нами у поїзді був тодішній керівник області, перший секретар обкому партії, знаючий господарник, людина із високими моральними якостями Микола Панасович Корж. Він чудово співав з нами в купе українські пісні, захоплювався нашим мистецтвом. Постійною і дієвою була його підтримка.

Звертав увагу на наш колектив

Представник Президента України в області Володимир Іванович Блаженчук. Знаходили спільну мову з головою облдержадміністрації Борисом Петровичем Клімчуком, незважаючи на те, що інколи фінансисти ставили рогатки щодо шляхів економічної підтримки ансамблю. Однак Б. П. Клімчук завжди відстоював інтереси творчого колективу, розумів його винятковість. Багато сприяє нашій діяльності, — зазначає Олександр Ого-[юднік, — голова обласної ради Василь Павлович Дмитрук. Йому, вихідцю із цих місць, не байдужа доля колективу, він за нас переживає і допомагає.

Голова обласної ради Василь Дмитрук (другий справа), Олександр Огороднік, заступник голови облради Василь Струк і перекладач Наталія Огороднік (справа) на зустрічі із делегаціями однієї із земель Німеччини та графства Шотландії.

— У свій час, — веде далі Олександр Огороднік, — ми мали тісну співпрацю із начальником обласного управління культури Миколою Олександровичем Царенком. У вісімдесятих — на початку дев’яностих років — сприяв зміцненню матеріальної бази ансамблю інший начальник управління. Саме тоді отримали на той час сучасний автобус Львівського заводу, інші транспортні засоби, апаратуру, кошти на костюми. У другій половині дев’яностих років минулого століття переймався нашими турботами, нині, на жаль, покійний, начальник управління Микола Васильович Приймак. Намагається сприяти у розв’язанні наших наболілих проблем нинішній начальник управління культури Володимир Леонтійович Лисюк. Багато інших працівників галузі не тільки навчаються на базі нашого колективу, але й при необхідності сприяють його діяльності.

Історія ансамблю ввібрала в себе більш як півстолітній шлях. За цей проміжок часу «Колос» чули і бачили на всіх материках земної кулі. Зараз же поїздки стають усе більш напруженими, оскільки вони презентують у світі мистецтво незалежної України. А це багато до чого зобов’язує. Лише в 1996 році колектив на чолі зі своїм художнім керівником, народним артистом України Олександром Огородніком побував в Англії, Шотландії, Німеччині. Майже кожен наступний рік позначений поїздкою в одну із країн Європи. Уже в XXI столітті відбулося декілька таких поїздок, що теж виокремилися незабутньою сторінкою у літописі колективу.

Ансамбль багатий своєю історією, яку спільно пишуть усі його учасники. Високий рівень професіоналізму, постійний пошук нового, збереження давніх традицій притягують до колективу багатьох справжніх майстрів своєї справи. Впродовж багатьох років оркестровій групі ансамблю віддавав знання і вміння відомий музикант Володимир Мартинюк. Його висока майстерність володіння багатьма народними інструментами, в тому числі такими рідкісними як корина, навой та інші, сповна використовувалася в сольних партіях й особливо для музичного супроводу характерних номерів, композицій.

У різний час плідно працювали в оркестрі Ігор Гриньків, Ярема Войтюк. Впродовж багатьох років демонструють своє мистецтво подружжя Лариса і Андрій Рихлюки.

За честь виступати в хоровій групі ансамблю мають для себе такі професіонали як Володимир Овсійчук, Надія Лугова, Наталя П’ятачук, Ольга Луференко, Валентина Зінчук, Світлана Долніковська, Алла Лазарєва, Василь Слюз, Степан Собицький. Стала активною учасницею хорової групи, ведучою концертних програм ансамблю його колишня танцівниця, учителька Луцької ЗОШ №11 Ірина Підлісна.

Завжди сповна розкривають свої вокальні здібності й впродовж багатьох років були, а багато й нині є активними учасниками хорової групи Юрій Мельник, Віктор Шклярук, Борис Лавринюк, Анатолій Дихал.

Солістка ансамблю Валентина Денисюк (Петрук) (в центрі).

Ядром жіночої групи колективу стали Ніна Огороднік, Валентина Денисюк, Марія Войналович, Неоніла Шапова, Тетяна Кравчук, Любов Томащук, Ірина Шапошнік, Ольга Комарова. Влилися в хор молоді голоси Інни Марушко, Галини Степанюк, а також Олега Топилко, Ігоря Грушки.

Хореограф Микола Полятикін зібрав чудову танцювальну групу. Все своє життя віддав ансамблю танцюрист Володимир Комаров, який назавжди залишився у пам’яті колег. Тривалий період виступали в хореографічній групі подружжя Ірина і Валерій Слюзи, Наталія Огороднік. Має великий досвід, невичерпну енергію танцюристка Людмила Бубела, яка працює в одній із державних структур. Багато літ демонструють свою майстерність Надія Сахарук, Сергій Панас, Юрій Самосюк. Добру згадку лишили про себе учасники ансамблю минулих років: Олена Мороз, Інна Журавлюк, Юрій Шелудько, Руслан Лазарєв, Алла Сокола, Богдана Панас, Вадим Мироненко, Андрій Деркач, Андрій Сікірінський, Володимир Замлинний та інші. Мистецькою стежкою відомих танцюристів Слюзів нині іде їх донька Аня.

Хореографічна група ансамблю після виконання композиції «Марусина». Перший ряд: Богдана Шелудько, Олена Мороз, Олена Небось. У другому ряду: Інна Журавлюк, Інна Сидорук, Алла Соколова, Наталія Огороднік, Людмила Бубела. Шотландія. 1996 р.

«Колос» гордиться тим, що його школу пройшли багато нинішніх майстрів сцени. Значна частина з них працює в закладах культури та мистецтва нашої держави, а деякі — і за рубежем. Так, танцюрист ансамблю Леонід Василюк став професійним керівником фольклорного колективу української общини в далекому Парагваї. Олена Небось (Кацуро), пройшовши школу високої майстерності у «Колосі», нині є провідною актрисою Волинського обласного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.

Олександра Огородніка і колектив «Колоса» вітає із півстолітнім ювілеєм народний депутат України Катерина Ващук. 2001 р.

Давню і новітню історію колективу зберігають не тільки буклети, статті в пресі. У 1997 році у видавництві «Надстир’я» вийшла книга Володимира Денисюка «Золота нива «Колоса». Про ансамбль відзняті кінофільми. Так, 1992 року в кінотеатрах нашої держави демонструвався, створений студією «Укртелефільм» фільм «Волинські забави» у виконанні самобутніх артистів «Колоса». Цією ж студією була створена ще одна кінострічка про цей же колектив під назвою «На Волині музики грають». Високохудожні композиції ансамблю стали змістом нових відеофільмів. Кожен рік добавляє до історії «Колоса» нові сторінки його творчого буття, висвітлює нові імена тих, хто береже й доносить до поколінь чарівну народну пісню і самобутній танець.

Виступ ансамблю на 60-річні провідної газети області — «Волинь». Диригент — народний артист України Олександр Огороднік. 1999 р.
Ти і печаль, і розрада —
Рідне поліське село.
Олександр Огороднік, Василь Гей, Володимир Денисюк після творчого звіту у селі Заліси, що на Ратнівщині.

Денисюк Володимир Тимофійович