Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос»

Перші сходи «Колоса»

Мистецька нива краю прагла тієї добірної зернини, щоб народити налитий піснею і танцем ваговитий елітний колос. Саме таким став 1951 рік. Торчин, який тоді був районним центром, мав уже відповідні установи, в тому числі і в царині культури. Але найголовніше, що вже неодноразово зазначалося, на тлі масового й співучого розмаїття розвивалася сама українська пісня. До речі, в районі вже був ансамбль пісні і танцю. Так, обласна газета «Радянська Волинь» у номері за 8 вересня 1953 року словами директора Будинку народної творчості А. Бажана інформувала, що в селі Хорохорин Торчинського району ще 1950 року організували ансамбль пісні і танцю, в якому брало участь понад сто осіб. Але, зазначено в статті, його робота згодом занепала.

За цим постає таке визначальне в культурно-мистецькій ниві питання, як поява організаційного центру, який забезпечує необхідні матеріальні умови, й сповнених прагненнями, знаннями, енергією лідерів.

Таким об'єднуючим центром, досить врожайним місцем народження творчого осередку народного мистецтва став Торчинський будинок культури. До речі, ще 1948 року завершили спорудження його дерев’яного приміщення на 250 місць. У 1957 році тут виросло нове типове приміщення РБК. Працюючі в ньому спеціалісти прагнули до того, щоб будинок культури став справжнім методичним центром для численних аматорських колективів. Тут діяли драматичні, хорові гуртки. Художнім керівником в повоєнні роки працювала М. Г. Каюсова, директорами — Н. Н. Штепенко, М. Г. Квасова, Г. О. Гуртовий, М. Усов, М. Довгий. їх праця впродовж усіх цих років була недаремною. В Торчині ще з 1945 року був духовий оркестр. У ті нелегкі часи піснями у виконанні місцевого хору зачаровувалися односельчани. Зрештою, й про майстерність дбали. В 1948 році на обласній олімпіаді хор з Торчина став переможцем. Таким був фундамент майбутнього колективу — надійним і багатообіцяючим.

А. Д. Шапов.

У 1951 році художнім керівником торчинського Будинку культури став Анатолій Данилович Шапов, який до цього пройшов нелегкий шлях. Народився він 1 квітня 1927 року в давньому, з багатою історією селі Шепель (нині Луцького району). Споконвіків жила тут і його хліборобська родина: мати Христина Макарівна, яка рано залишила осиротілих малолітніх дітей, та батько Данило Петрович, який любив музику і був добрим садівником. Вони ще змалку прищепили Анатолію Даниловичу любов до пісні, до рідної України. В роки війни фашисти арештували Данила Петровича, який був учасником національного руху опору, а згодом він загинув від підступної кулі.

Після визволення Шепеля від фашистів 1944 року Анатолія — сімнадцятилітнього юнака — мобілізували у військо й направили на Далекий Схід. Там він служив бійцем стрілецького полку, а з 1949 по 1951 рік грав у полковому оркестрі. Демобілізувавшись, хлопець повернувся у своє рідне село, де керував хоровим гуртком, був музикантом. Талановитого юнака помітили, і ось він уже в районному Будинку культури. Своє вміння й енергію Анатолій сповна віддає хоровому гуртку, духовому оркестру.

— Літо ми проводили в репетиціях, часто виступали в селах у складі районної агіткультбригади, — згадував А. Д. Шапов. — Нас чекали, але не завжди ми могли художньо виразно передати багату палітру українського мистецтва. Тож назріло питання про нову організаційну форму, про колектив, який би тісно поєднав пісню, музику і танець. Почали проводити спільні репетиції хорового і танцювального гуртків. І ось 4 грудня 1951 року, — зазначав А.Д. Шапов, — на сцені Торчинського будинку культури ми вперше виступили в якості ансамблю. Добре сприйняли нас торчинці, бо вже більш багатим і різноманітним був репертуар. Хоча мали й не дуже чисельний склад учасників, але це були віддані мистецтву люди. Вони справді залюблені в пісню, музику. Вони знаходили час, щоб збиратися, співати, доносити до людей красу народної творчості. Мабуть, тоді й народилася ідея назвати наш ансамбль «Колос», як символ життя, як диво природи, що з маленького зернятка родить урожайний колос — вбирає в себе життєдайну силу землі й дарує її людям.

Художній керівник Будинку культури Анатолій Шапов і лікар районної лікарні Антон Вуйцик розучують нові пісні. Фото з обласної газети «Радянська Волинь» (нині «Волинь») від 12 жовтня 1962 р.

29—30 грудня 1951 року в Будинку культури відбулася районна олімпіада художньої самодіяльності, в якій узяв участь і новий колектив. Правда, тоді журі визнало переможцем хоровий колектив Шепельського клубу (газета «Колгоспна правда» від 3 січня 1952 року). Але вже в районному огляді 1952 року торчинський колектив став переможцем і здобув право виступати на обласній олімпіаді разом з хорохоринцями.

У районній газеті за 14 вересня 1952 року Анатолій Шапов виступив зі статтею, де йшлося про творчий потенціал художніх колективів краю. Він позитивно відгукнувся про ансамбль пісні і танцю села Хорохорин, яким керував бригадир Ф. Доманський. В цій же газеті вміщена інформація про виступ торчинського колективу з концертами в селі Садів та інших населених пунктах.

Таким чином, у середині двадцятого століття сформувався новий колектив, який згодом виріс в ансамбль пісні і танцю «Колос». У ньому запульсувала міцна сила народного мистецтва, й він поступово формував справжню основу ансамблю. Його надійне становлення А. Д. Шапов вбачав у відродженні місцевого фольклору і наданні йому якісно нових барв. З цією метою він відвідав багато сіл, де записував пісні далекого минулого, звичаї народу, які своїми витоками сягають сивої давнини. Анатолій Данилович вчився багато й сам, він настійно пізнавав глибини теорії музики й співу.

Перший хореограф ансамблю «Колос», директор Будинку культури, Олександр Лукін.

У кінці 1952 року директором Торчинського будинку культури призначається Олександр Якович Лукін, який став надійним помічником Анатолія Даниловича Шапова. Зокрема, він керував танцювальним колективом, де використав свій чималий досвід постановки народних танців. З початку шістдесятих — впродовж десятиріччя працював директором, методистом Торчинського будинку культури і керівником драматичного колективу Петро Шапов — брат Анатолія. Про нього теж згадують з теплотою, з приємною усмішкою на вустах. Адже Петро був дотепним на сцені, цікавим співрозмовником, він буквально випромінював гумор.

Брати Шапови були людьми щирої душі і великої відданості мистецтву, справжніми патріотами України. Анатолій Шапов — засновник і своєрідний мотор «Колоса» — понад три десятиліття працював його художнім керівником. У 1971 році йому присвоїли звання заслуженого працівника культури. В ті часи його нагородили трьома орденами, в тому числі двома — Трудового Червоного Прапора. Глибоку шану і загальне визнання він заслужив важкою, копіткою працею, своїм талантом й умінням. Світла пам’ять про нього залишена нам в ряді вокально-хореографічних композицій, записаних і відтворених у сценічному житті його творчим горінням.

Учасник ансамблю «Колос» Петро Шапов.

Анатолій Шапов творив пісні, які й нині привертають увагу слухача своїм тонким ліризмом, зворушливою мелодійністю. Хто з волинян не чув і не зачаровувався, наприклад, піснею А. Шапова у виконанні О. Огородніка і В. Юрчука «Відлітають лелеки»! Популярними стали його пісні «Рідна земле», «Мамина коса», «Соловейко», «Мальви», «Ти не їдь із села» та інші. Ряд мелодій А. Шапова й нині звучать у композиціях колективу.

Петро Шапов — співак, гуморист — впродовж свого життя допомагав Анатолію Даниловичу в становленні колективу. Брав участь в ансамблі ще один брат Анатолія — Сергій Шапов, який працював головою сільської ради в с. Шепель. В хорі ансамблю співала й дружина А. Шапова — Леоніда Іванівна, вчителька місцевої школи. Співала в хорі дочка Анатолія Даниловича — Неля, музикантом був його син Ігор, досить тривалий час активною учасницею хореографічної групи була внучка Анатолія Шапова — Олена Мороз.

Однак знову звернемося до першовитоків колективу. Тоді в репертуарі ансамблю чільне місце посідав місцевий фольклорний матеріал. Як збирачі у важкій праці добувають перлини з дна моря, так й А. Шапов зі своїми спільниками в шістдесятих—сімдесятих роках одержимо з’єднував у композицію коштовні самоцвіти фольклору. Завдяки цим зусиллям знайшли своє місце на сцені танець «Скакунець», запримічений у селі Буяни, танець «Шибра», який записали в с. Садів. Старенький дідусь Михайло Новосад із с. Шепель якось проспівав А. Шапову пісні «Ярема» і «Куми», відтак вони досі є в репертуарі ансамблю. Першими ж їх виконавцями на сцені стали Петро Шапов, Марат Нижников, Петро Шутовський, які з високою майстерністю передали дотепний гумор народу.

Виступ ансамблю «Колос» в студії Львівського телебачення. В центрі — Петро Шапов. 1961 р.
Фото з Волинського обласного державного архіву.

Репертуар колективу поступово багатшав. Ентузіастами і чудовими виконавцями в ансамблі були Євген Вітюк, Степан і Га-лина Кревські, Сергій Галинський, Іван Карачевський, Петро Неділько, Ніна Свірчкова, Віра Зінчук, Клава Невірко, Олександра Скакуненко, Євгенія Козлова та багато інших.

Поступово в хорову групу й танцювальний колектив ансамблю, популярність якого весь час зростала, приходили все нові й нові люди. Тут вони знаходили можливість для вираження своїх здібностей, утвердження своєї творчої особистості. Не тільки прагнення просто бути в уже досить відомому творчому колективі, але й слугувати йому своїм даруванням, об’єднувало багатьох.

Одним з перших у хорову групу ансамблю влився Антон Михайлович Вуйцик — тоді молодий лікар, який приїхав в Торчин після закінчення Чернівецького медичного інституту. Впродовж творчого шляху «Колоса» Антон Михайлович був членом цього колективу.

Ветеран ансамблю, учасник хорової групи Антон Вуйцик після виступу у м. Берліні.

— Я не мислю свого життя без «Колоса», — говорив А. Вуйцик на сорокап’ятирічному ювілеї ансамблю. — Я зростав разом з ним, радів за його перемоги, переживав, коли не досягали того, що хотіли. «Колос» став часткою мого життя. Й нині, хоча уже на пенсії, в ансамблі почуваю себе в творчому повнолітті.

Й це дійсно так.

Голос А. Вуйцика тривалий час звучав у хоровій групі. А багатий досвід ветерана до останнього його подиху сповна служив колективу.

Про той, вже нині історичний шлях ансамблю і його учасників, говориться в репортажі районної газети «Колгоспна правда» від 5 грудня 1961 року під оптимістичною назвою «Нам пісня будувати і жити допомагає»: «Радісна, бадьора, хвилююча мелодія лине з районного Будинку культури. Всі з захопленням дивляться концерт. Серед учасників хору лікар райлікарні А. Вуйцик, піонервожата середньої школи Віра Миколайчук, конюх колгоспу О. С. Пенько, працівники Ніла Кревська, Катерина Кушнір та інші. Учасники побували на кущовому республіканському огляді у Львові, виступали у телевізійній студії».

В іншому матеріалі газети відмічається, що 1961 року самодіяльні артисти РБК поставили 44 концерти і вистави. Таким постає на своєму першому десятиріччі ансамбль, формуючись поступово в єдиний колектив з хорової й хореографічної груп, об’єднуючи людей різноманітних уподобань і професій.

Виступає хор ансамблю «Колос». 1918 р. Фото з архіву.

У 1964 році колектив ансамблю налічував сімдесят п’ять чоловік.

Саме цю цифру назвали в статті, вміщеній в обласній газеті. Серед них немало було таких, що на той час вже більше десяти років виступали на сцені.

Це — електрик Михайло Коломій, коваль Арсен Сущук, токар Марат Нижников, вчителі Дмитро Климчак та Антоніна Воїна. Став солістом ансамблю Петро Шутовський.

Саме в ансамблі розкрився виконавський талант електрика Сергія Ворошика, будівельника Миколи Макаревича, колгоспника Миколи Шумила...

Танцює «Колос». Постановка директора Торчинського Будинку культури Олександра Лукіна. Фото із газети «Радянська Волинь» («Волинь») від 18 грудня 1961 р.

Тривалий час всіляко сприяли творчим здобуткам ансамблю Володимир Калиш, Георгій Завірюха, Октябрина Нижникова, Марія та Зінаїда Неспаї, Віра Миколайчук, Микола Макаревич, Антоніна та Анатолій Воїни, Микола Бабіюк, Віктор Саврюк, Іван Маглей... Життя не стоїть на місці. Так і творчий колектив. Зберігаючи свою основну групу, він постійно вбирав у себе свіжі сили, оновлювався, зростав, впевнено йшов до Олімпу мистецької досконалості. Але своєю нинішньою славою, визнаним авторитетом «Колос» багато в чому завдячує тим, хто першим стояв біля його витоків. Й серед них — Анатолій Данилович Шапов. Він заклав надійні підвалини його репертуарного розмаїття на родючому ґрунті нетлінного, вічно живого народного фольклору.