Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос»

Роки зростання

Основою творчого розквіту ансамблю «Колос» стало об’єднання талантів, згуртування їх в ім’я збереження й подальшого розквіту народного мистецтва. Бо ж кожен член ансамблю є яскравою особистістю, вносить у загальну творчу скарбницю свою мистецьку частку.

Із кінця шістдесятих років у колектив ансамблю ввійшов новий працівник — Микола Андрійович Полятикін, який згодом став балетмейстером колективу. Народився він 12 серпня 1948 року на Сумщині, навчався в Гадяцькому культурно-освітньому училищі, що на Полтавщині. По його ліквідації завершив навчання у Луцькому культурно-освітньому училищі, де основи класичного танцю пізнавав у викладача — випускника Київського хореографічного училища М. О. Шендельмана й представниці Ленінградської хореографічної школи Є. Д. Сиротинської.

Набуті Миколою Полятикіним знання сповна пригодилися, коли він почав працювати у колективі ансамблю пісні і танцю «Колос». До нього над постановкою хореографічних номерів працював директор торчинського Будинку культури О. Я. Лукін. Уже тоді отримали визнання такі хореографічні композиції, підготовлені О.Я. Лукіним на місцевому матеріалі, як «Окорські вечорниці», «Буянський скакунець».

Почерпнутий Миколою Полятикіним досвід своїх попередників, співпраця із художнім керівником, хормейстером ансамблю привели до вдосконалення підготовлених та створення нових хореографічних композицій. Однією із перших була хореографічна композиція на основі обрядово-ритуального дійства «На Івана Купала». Хореограф багато працював також над тим, щоб в ансамблі майстерно виконували «Волинську польку», «Гопак» та інші танці.

Подалі прийшло визнання його роботи. Так, за здійснення постановок самобутніх хореографічних композицій Миколі Полятикіну

Зліва направо: Анатолій Шапов, Микола Полятикін і Олександр Огороднік за підготовкою нової програми. 1984 р. Фото з архіву.

1974 року присвоюють звання заслуженого працівника культури України. У подальшому він працює над удосконаленням хореографічних елементів композицій, веде пошук того найбільш характерного, що вирізняє самобутній волинський танець, робить його сценічним, виразним. Саме хореограф доклав чималих зусиль, щоб в репертуарі ансамблю були в свій час підмічені в селах області, записані й відтворені такі оригінальні самобутні танці, як «Дріпак», «Шуруха», «Похода»...

Зібраний на Волині Миколою Полятикіним багатий хореографічний матеріал після відповідного опрацювання, узагальнення підготовлений до видання окремою книгою про народні танці краю.

Хореографічна картина танцю «Грайка». 1978 р. Фото з архіву.

Сповна поєднав Микола Полятикін із «Колосом» і свою особисту долю. Тут він зустрів ту, яка стала його супутницею на все життя. Майстерна гра на цимбалах Людмили Василівни зачарувала, приворожила. Відтоді декілька десятиліть подружжя Полятикіних — незмінні члени колективу «Колоса».

Хореограф ансамблю, заслужений працівник культури України Микола Полятикін.

Понад тридцять років працює в колективі ансамблю Василь Прокопович Юрчук. У цьому творчому гурті він пройшов своє становлення. Став одним із провідних співаків. Волинянам старшого покоління пам’ятні його виступи як вокаліста ансамблю. Тепло сприймалися глядачами пісні, особливо в дуеті з Олександром Огородніком. Тож і нині Василь Прокопович віддає свій хист і вміння для спільної справи.

На передньому плані справа — Микола Поля-тикін, з бубном — Василь Юрчук. м. Ісмаілія, Єгипет, 1988 р.

Олександр Огороднік визнаний у творчому середовищі як майстер гри на клавішних інструментах. Часто виконавський рівень його гри на баяні називають віртуозним. Водночас він постійно переймається музичною складовою творчого лиця ансамблю, фактично керуючи оркестровою групою музичного супроводу. У цьому йому впродовж багатьох літ певним чином допомагає Ярослав Андрійович Найда, який народився 2 січня 1945 року у с. Верба Володимир-Волинського району. Після закінчення школи він навчався у Луцькому музичному училищі. 1972 року закінчив Рівненський інститут культури. З 1968 року — викладач, а з 1981 року — директор Торчинської музичної школи. В ансамблі пісні і танцю «Колос» — з сімдесятих років, спочатку як співак, згодом — соліст-вокаліст, керівник оркестрової групи, яка часто виступає у програмі ансамблю зі своїми самостійними номерами. Ярослав Найда автор ряду пісень, оркестрових творів. У 2002 році удостоєний звання заслуженого працівника культури України.

Концертмейстер ансамблю, заслужений працівник культури України Ярослав Найда.

Тривалий час у колективі ансамблю демонструють своє мистецтво музиканти, уродженці Луцька — подружжя Рихлюків. Андрій Олександрович і Лариса Ігорівна — викладачі Луцького училища культури і мистецтв. Він майстерно грає на баяні, вона — високопрофесійний виконавець на чудовому глибинно народному українському інструменті — бандурі. Вона часто виконує сольні номери, відтворює у піснях величну душу народу. Попри свою основну викладацьку завантаженість, Лариса й Андрій поєднали свою творчу долю з «Колосом», відтак слугують народному мистецтву.

Саме такі особистості спільно творять високе й одухотворене мистецтво. Більшість членів колективу під керівництвом досвідчених майстрів не тільки відшліфовують, відточують свою майстерність, але й багато роблять для пошуку і впровадження нового. З ними художній керівник Олександр Огороднік напружено працює і як наслідок — є чудові вокально-хореографічні композиції, які складають домінуючу канву репертуару колективу, що увібрав в себе все найкраще, створене за минулий час і в теперішні дні.

Добрим словом Олександр Огороднік згадує свого попередника, відзначаючи насамперед особливу роль Анатолія Шапова в творенні репертуару колективу.

Народні музики. Микола Полятикін, Володимир Мартинюк, Василь Слюз, Андрій Рихлюк.

— Він мав гостре відчуття теми, — наголошує Олександр Огороднік. — Йому властивий вроджений хист бачення майбутньої композиції. Він міг прогнозувати перспективу тієї чи іншої нашої роботи. — Я завдячую Анатолію своєю долею, яка склалася у наших відносинах. Між нами були добрі, довірливі стосунки. Вже на перших порах я ділився з ним своїми знаннями народного мелосу. Власне, я вже мав у пам’яті багато народних пісень, співаних у різних селах. Поступово вони знаходили своє місце в репертуарі колективу.

То була своєрідна доба. Потрібно було віддати належне інтернаціоналізму: співали «Утёс», «Ох, ти степь широкая» та інші

— загалом чудові російські народні пісні. Але в основному відстоювали свою українську народну пісню.

— Вже на час мого приходу в колектив, — розповідає далі О. Огороднік, — в композиціях репертуару були «Веснянки», «Обжинки». Танцювали також «Буянівський скакунець», про який вже говорилося, що він поставлений ще О. Лукіним в кінці п’ятдесятих років.

Потому з’явилося «Весілля» в постановці хореографа І. Богданця. Даниною часу стала жартівлива хореографічна сцена «Випадок на молочній фермі», в постановці якої допомагав художньому керівнику Г. Завірюха.

— Надзвичайно добрі стосунки, — підкреслює О. Огороднік,

— були в мене з Петром Шаповим. Його лагідний характер, порядність, людяність, переживання за всіх у поєднанні з гумором, дотепністю привертали до нього багатьох. Він усім старався допомогти, зарадити біді в скрутних ситуаціях. На перших порах моєї праці в Торчині я часто ночував у нього, бо ж не було де, адже репетиції чи концерти закінчувалися далеко за північ. Згодом він і передав мені директорство в Будинку культури.

Знімається фільм про зустрічі «Колоса» із трудівниками села. 1969 р.

Ще з кінця п’ятдесятих років у репертуарі була композиція, яка з часом зазнавала змін не тільки в назві, але й у змісті. Спершу вона йменувалася «Обжинки». Була справді простою, життєвою — женці начебто просто з поля вийшли на сцену. Характерними були хореографія, мелодії обжинкових пісень, які забезпечували їм популярність. Тож недаремно, коли 1962 року колектив запросили для прямого виступу на Львівському телебаченні, торчинці взяли для показу саме цю композицію.

Потім зросла динаміка хореографічної частини і театралізованої постановки, збільшилася кількість пісень. Змінилася і назва «Обжинок» на «Свято урожаю».

Олександр Огороднік згадує, що в цій композиції він виступав у ролі бригадира, а Петро Шапов — голови колгоспу.

Хор ансамблю виконує волинську народну пісню в обробці А. Д. Шапова «Ой ти, місяцю». 1979 р.

— Часом можна було потрапити в цікаву ситуацію, — каже О. Огороднік, — бо Петро міг за ходом постановки вдало і дотепно імпровізувати. То ж і я мусив підігрувати йому по-іншому, відступаючи від сценарію.

Добрі слова говорить Олександр Огороднік про своїх колег. Зокрема, він акцентує увагу на конструктивні ролі М. Полятикіна.

— З його приходом, — зазначає О. Огороднік, — значно зріс рівень постановок хореографічної частини композицій. Микола Полятикін сам є невтомним танцюристом, тому вимагав і вимагає копіткої роботи і від усього складу групи й добивається належної віддачі. Його енергія, творчі пошуки, значно сприяли підвищенню виконавської майстерності танцювальної групи.

Праця в ансамблі завжди напружена як на репетиціях, так і на концерті. Віддача повинна бути високою, робота все більш ефективнішою, бо час диктує все нові вимоги.

На сцені фольклорна композиція «Волинські вечори».

Еволюції, зокрема, зазнала тема весняних народних мелодій. Якщо в кінці п’ятдесятих років у репертуарі «Колосу» були «веснянки» з простенькими хороводами, то згодом з’явилася значно складніша композиція — «Весняні мелодії». Вона вже була насичена багатим фольклорним матеріалом з навколишніх сіл.

В обласній газеті «Радянська Волинь» («Волинь») у номері від 4 червня 1963 року волинський поет і журналіст Петро Петрович Мах захоплено писав про хореографічну картину «Веснянка», записану у селі Шепель тодішнього Рожищенського району і показану Торчинським народним ансамблем пісні і танцю на заключному концерті обласного огляду-конкурсу художньої творчості. Автор статті відзначає «буйний творчий розквіт ансамблю, оригінальність його постановок».

На фото (зліва направо): А. Д. Шапов, директор обласного науково-методичного центру народної творчості, культурно-освітньої роботи — М. В. Приймак, начальник обласного управління культури В. Т. Денисюк біля давньої церкви в музеї народної архітектури і побуту, м. Київ. 1986 р.

Нині в репертуарі ансамблю — нова вокально-хореографічна картина «Ой весна-весна», підготовлена О. Огородніком і М. Полятикіним. Музичний матеріал до неї опрацьовано художнім керівником. В ньому знайшли місце окремі пісні та обробки О. Огородніка. Хореографічна частина стала більш динамічною, художньо виразнішою. Завдяки зрослій професійній майстерності виконавців ця композиція здобула велику популярність у глядачів. Глибина підміченого й реалізованого на сцені волинського фольклору стала, власне, вирішальним чинником для участі колективу з цим твором у різних престижних фольклорних фестивалях.

Вже вище згадувалося, що композиція «На Івана Купала» — одна з найдавніших в ансамблі. Вона відображає зібрані по волинських селах найбільш типові матеріали купальської теми. Зрештою, в її піснях, танцювальних рухах простежується ще дохристиянський етнос. У купальських вогнищах, танцях навколо них, стрибках через полум’я відбувається, як вірили наші предки, очищення вогнем. Все це дійство покрите ореолом таємничості. Згодом були введені в сценарій «лісовики», «духи». Але при цьому тут не забували найголовнішого — теми кохання, народного звичаю кидати у річку вінки — провісники дівочої долі. О. Огороднік пригадує, що А. Шапов постійно був невдоволений початком композиції. Він шукав найбільш оптимальний варіант.

— Всі ми намагалися допомогти йому, — пригадує митець.

— Нарешті, в кінці шістдесятих років ми знайшли такий варіант, який й понині лежить в основі цієї композиції.

Нові хореографічні елементи в це дійство запровадив М. Полятикін. Загалом постановка «На Івана Купала» увібрала в себе багато волинських фольклорних елементів. Вона суттєво відрізняється від подібних сценаріїв інших колективів не тільки України, а й слов’янських країн. Вічна купальська тема кохання, пошуку свого щастя, народних ігор завжди привертає увагу глядача.

Ще один фольклорний пласт піднято різдвяною тематикою. До неї постійно зверталися керівники колективу. Хоча раніше, приміром, слова «Христос народився» змінювали на «Новий рік народився», проте колядкам і щедрівкам судилося жити.

«Червона калина» — візитна композиція «Колоса».

Звернення до теми християнської моральності особливо посилилося в кінці вісімдесятих — на початку дев’яностих років. У виконанні хору ансамблю з’явилися пісня М. Лисенка «Молитва», інші твори духовної тематики.

Звичай українського народу відзначати християнські різдвяні свята вилився в нову композицію «Щедрий вечір, добрий вечір». В ній знайшли своє місце сцени різдвяного вертепу, коляди, підмічені як в Торчині, так і в навколишніх селах. Цілі суцвіття щедрівок використані в цій композиції, щоб показати, як волинське село святкує різдвяні свята, які до цього приурочені народні * дійства.

Оживають на сцені у виконанні митців ансамблю різдвяні забави молоді, її перевдягання в чортів, відьом з демонстрацією торжества християнської моралі над злою нечистою силою.

Мабуть, найбільш популярною, з довгим сценічним життям в репертуарі ансамблю стала композиція «Червона калина». Саме вона представляє Україну на численних міжнародних зустрічах, фестивалях. Бо ж саме червона калина здавна була символом України. В цій вокально-хореографічній композиції поєднались історична тема, самобутність народу, прекрасний спів і танок.

«Колос» після виступу в музеї народної архітектури і побуту, м. Київ. 1986 р.

О. Огороднік згадує, що А. Шапов в одній із розмов особливо підкреслював свій задум: як би зібрати в одній композиції всі пісні про символ рідної неньки-України — червону калину. Після тривалої напруженої праці цей задум вилився в чудовий твір. Його хореографічну частину опрацював М. Полятикін, додавши ряд танцювальних елементів, властивих для центральної України.

Допрацював музичну частину композиції, вже будучи художнім керівником, О. Огороднік. Він, зокрема, включив до її початку мелодію і слова патріотичної пісні про червону калину. Тієї пісні, що раніше заборонялася, за спів якої переслідували.

Глядачі вставали, зачувши на початку концерту хору:

«А ми тую червону калину піднімемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо».

Часто саме «Червоною калиною» відкриваються концерти ансамблю як на Волині, так і за рубежем. Вона стала візитною карткою колективу.

Патріотична тема України була на репертуарних сторінках ансамблю впродовж усіх років його існування. І найперше — то звернення до витоків козацтва — давнього виразника демократизму і незалежності України.

Ще в період становлення колективу, десь у середині шістдесятих років, була невеличка композиція про козаків. Та справді епічне вокально-хореографічне полотно тут створили на початку дев’яностих років. У його основу покладені сцени козацького побуту, епізоди із життя кошу, народний гумор. Іскрометний козацький танок, блискавичні удари шабель, розмірений, наростаючий ритм перестуку списів — все це теж відтворює неповторну атмосферу козацької доби.

Козаки.

Мелодії пісень «Гуляв Максим, гуляв батько», «Слава, слава, отамане» стали провідним лейтмотивом композиції, який передає її величавий, патріотичний дух. Козацькі литаври гримлять і кличуть «За віру батьківську, за волю козацьку, за неньку-Вкраїну — до бою!»

Постановка цього твору була пов’язана з багатьма труднощами. Адже поряд з мистецькими питаннями необхідно було вирішувати й практичні щодо матеріального забезпечення дійства.

— Аж нині смішно мені, — каже О. Огороднік, пригадуючи, як добували метал для козацьких шабель. — Домовився на одному із луцьких заводів про метал, бо ж офіційно купівля була заборонена. Там з розумінням поставилися до прохання. А як же вивезти? Взяли і вкинули ці заготовки під дрова в машину і, нарешті, вивезли. А водій помилково завіз їх в інше село, де і розвантажили. Довелося шукати це село, потім — дім, а там перекидати всі дрова, аж поки не знайшли те, що шукали.

Коли квітнуть мальви...

Одним із попередніх задумів Олександра Огородніка та Миколи Полятикіна була постановка композиції про співуче і квітуче волинське село. Спершу ж цей твір називався «Коли цвітуть мальви». Та обростало це мистецьке полотно все яскравішими художніми образами, музичними творами. Відтак ця композиція стала називатися «Волинські вечори». В ній використані мелодії волинського Полісся, записані Лесею Українкою, фольклор з глибинних сіл краю. Здійснив обробку та написав музику до танців О. Огороднік. Яскраві, емоційно насичені, самобутні театралізовані сценки підмічені і записані в селах біля Торчина. Обігруються прадавні сцени продажу виготовлених у селах глечиків, чавунців. Виринає тема про чумаків з волами, що мандрують по далеких дорогах.

Хореограф М. Полятикін, здійснюючи цю постановку, використав багато танців і рухів, знову ж таки записаних у навколишніх селах. Ці сцени з життя давнього волинського села щиро сприймаються глядачем. Вони носять не тільки розважальний, а й пізнавальний характер.

Завжди приваблюють глядачів хореографічні картини композиції «Волинські вечори».

На початку творчого шляху «Колоса» в його репертуарі була вокально-хореографічна композиція «Весілля». Ще у шістдесятих роках її постановку здійснили А. Шапов та хореограф І. Богданець. З тих пір цей твір зазнав досить суттєвих змін.

Згодом в репертуарі ансамблю з’явилося докорінно допрацьоване «Волинське весілля». Ця вокально-хореографічна композиція віддзеркалює глибину фольклору краю. В ній — уміле драматургічне вирішення побутових сценок, має місце дотепний гумор. Глядачі завжди тепло її зустрічають, дуже жваво реагують на показані сцени, особливо тоді, коли з’являються «свати», у складі яких звертає на себе увагу гумором, виразністю Микола Полятикін.

Композиція «Волинське весілля». Кінець вісімдесятих років XX ст.

Бурхливі танцювальні епізоди, троїсті музики, весільні рушники, коровай — все це передає неповторний колорит народного волинського весільного дійства.

У середині вісімдесятих років у репертуарі ансамблю з’явилася нова композиція «Три криниченьки». В ній музичними і хореографічними засобами яскраво і емоційно виражена туга матері, інших близьких родичів за тими, хто не повернувся з важких фронтових доріг, хто загинув у борні за волю.

«Волинське весілля» на сцені київського палацу «Україна». 2000 р.

Керівники ансамблю, відвідавши Черкащину, місця, пов’язані з іменем великого Кобзаря, побували і біля трьох криниченьок — символу об’єднуючого джерела трьох слов’янських народів. Згодом це знайшло відображення у композиції.

Були в репертуарі ансамблю композиції «Слава праці хліборобській», «Привітальна», «Дума про поле» та багато інших.

Глядачі мали змогу побачити у виконанні ансамблю десятки різноманітних танців, у тому числі й «Волинську польку», «Волинський вальс», «Помело», «Дріпак», «Грайка»... Зрештою, в репертуарі «Колоса» було понад чотириста різноманітних художніх творів. Серед них — яскраві музично-хореографічні композиції, танці й багате пісенне суцвіття. Пісні у виконанні ансамблю відображали як історичну епоху, так і саму душу українського народу. Вони будять патріотичні почуття, кличуть на боротьбу, радують, веселять і милують своїм глибоким ліризмом та емоційністю.

Денисюк Володимир Тимофійович