Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос»

У Шотландії

Новина, яка дещо зненацька поширилася в колективі ансамблю «Колос», — незабаром передбачається поїздка на Британські острови в Шотландію. Звичайно, відчуття того, що знову готується поїздка за кордон було, але конкретності бракувало. Правда, на репетиціях інтенсивно працювали над новими творами. А знедавна роздали всім текст шотландської народної пісні, що відразу розставило крапки над адресою майбутньої поїздки.

Тепер уже всі учасники ансамблю знали, що колектив запрошений взяти участь у фестивалі, який буде проходити у шотландському місті Тейн. Передбачалося їхати в Шотландію своїм автобусом «Неоплан» через усю Європу.

На Олександра Огородніка, окрім реалізації творчих планів, лягли на плечі турботи про відкриття віз, оформлення різних ліцензій, перевірка техніки, поновлення костюмів та сотні різних питань, що постійно виникають у процесі підготовки до поїздки.

Нарешті майже все уладнано. Хорова група ансамблю чудово співає шотландські народні пісні. Позаду напружені поїздки до Києва, зустрічі в британському посольстві. Деякі його чиновники з підозрою запитували керівника: «А де гарантії, що ніхто із колективу самовільно не залишиться на проживання в Британії?» Звичайно, їх можна у певній мірі зрозуміти — вони зобов’язані ставити перепони нелегальній еміграції у цю країну. Тож Олександру Огородніку доводилося роз’яснювати, що ансамбль уже побував у декількох десятках країн і ніхто з його учасників не порушував закони країни перебування. То ж і нині він гарантує, що все буде добре. Нарешті, недешеві за вартістю і затраченим часом візи відкрито.

Настав день виїзду. За вікном автобуса промайнули помахи рук проводжаючих, будинки Торчина. За сприяння українських митників і прикордонників перетнули державний кордон. Автобус вже мчить шляхами Польщі, чудовими автобанами Німеччини, Бельгії, Голландії, Франції. Лише протока Ла-Манш спинила його стрімкий біг. Тут, на її березі, завантажилися на великий паром і за відповідну плату він, подолавши морський простір, доставив членів колективу ансамблю з їх автобусом на Британські острови.

Шотландець Аласдеа Райнд, удостоєний звання почесного диригента ансамблю «Колос», вітає художнього керівника Олександра Огородніка із 50-річчям колективу.

Туманний Альбіон, як часто ще називають Англію, зустрів справжнім смогом. Учасники «Колоса» на узбережжі вдихали з високою вологістю повітря вже на землі Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії, складовою частиною якого є Шотландія. Займає вона північну частину острова Великобританія, а також Гебридські, Оркнейські, Шетлендські острови. Населення Шотландії налічує понад п’ять мільйонів чоловік, серед яких більшість складають горді шотландці, а також етнічна група, яку називають гели. Правда, останні проживають переважно в горах. Ще в першому столітті до нової ери ці землі хотіли завоювати римляни, але зустріли шалений опір піктів. У V—VI столітті сюди переселилися ірландські кельти, або, як їх називали, скотти. Від їх імені походить й назва Шотландія (Scotland — країна скоттів). Уже в IX ст. тут виникають королівства піктів і скоттів, які боролися проти войовничих зазіхань англів. У XI ст. склалося Шотландське королівство, яке з часом то визнавало васальну залежність від англійського короля, то вело боротьбу за незалежність.

Дорогами Шотландії.

Так і ввійшли в історію Британського королівства шотландці з гордо піднятою головою, які й понині бережуть свої звичаї, обряди, побутові елементи, характерні саме для них, як, наприклад, клітчаті шерстяні спідниці, що носять чоловіки. До речі, цей національний костюм став формою шотландської королівської гвардії. Він складається із згаданої вище короткої картатої спідниці, вузької куртки, в’язаних картатих панчіх-гетрів і невеликої шапочки із пір’їною зверху. Кожен шотландський клан мав своє оригінальне фарбування тканини, що використовувалася для цього одягу. Про історію шотландців, їх звичаї розповіли на першій зустрічі організатори фестивалю фольклору.

Британія зустріла ансамбль не тільки характерною, з впливом Атлантики, погодою, але й відмінностями дорожнього руху. Довелося водіям автобуса, що перевозили «Колос», вже з перших метрів звикати до лівостороннього руху, призвичаїтися до нових правил, що регулюють цей порядок. Та й непрості ці дороги були саме в Шотландії, яка відрізняється від Британії гористою місцевістю. Інколи доводилося долати серпантини доріг, прокладені у цих невисоких горах, і міцно тримати кермо в руках водіям Василю Сахарчуку, Миколі Громі, Юрію Крутю. Правда, вздовж побережжя місцевість рівнинна, тут зосереджені підприємства, населені пункти. Кидається в очі зразковий стан автомобільних магістралей. Продумана система телефонного зв’язку із сервісними центрами, відповідними службами через кожні декілька десятків кілометрів. Через більші відстані розміщені місця відпочинку, де обов’язково є гаряча вода. Там можна прийняти душ.

— Про такий сервіс нам залишається тільки мріяти, — ділилися між собою думками учасники ансамблю.

Виїзд від королівського особняка гвардійців на конях. Лондон. 1996 р.

Адміністративним центром Шотландії є місто Единбург, де згодом побували з концертом учасники ансамблю. А в фестивальному місті Тейні колектив зустрічав організатор всіх цих заходів Аласдеа Райн. Розмістили всіх учасників ансамблю, а це півсотні осіб, у центрі дозвілля, де знайшлися відповідні приміщення, окремі з них пристосували під житло. До послуг учасників ансамблю, були навіть гримувальні кімнати. Тут же знаходилася їдальня, де готували їжу шотландці. Ще одним містом, де жили і виступали учасники ансамблю, став центр графства Інвернесі. Концерти проходили як у залі, так і на різних концертних майданчиках, виступали й безпосередньо на асфальтованих ділянках тротуарів. Головне, що повсюди було достатньо глядачів.

Олександр Огороднік, голова асоціації «Тейн Гала» Алесдеа Райнд (в центрі) та Наталія Огороднік після переговорів із шотландською делегацією. 2001 р.

Особливі враження справляли виступи у храмах, молитовних будинках. Тим більше, що в репертуарі колективу була значна кількість творів духовної тематики. Завжди такі виступи проходили в атмосфері високого піднесення, урочистості, взаємної поваги. Траплялися також виступи хорової частини ансамблю у давніх, середньовічних замках, яких так багато розкидано на території Шотландії. Символічно, що українська пісня лунала під цими величними склепіннями, знаходила своїх шанувальників.

Але завжди емоційними були зустрічі із етнічними українцями, яких вітрами політичних, життєвих штормів занесло на Британські острови. Багато з них зі сльозами на очах дивилися і слухали концерти ансамблю, щиро дякували за можливість доторкнутися до мистецтва материнської землі.

Учасники ансамблю згадують, після концерту у Норку до них підійшла і плакала грузинка. «Я тут живу давно, — відповідаючи на запитання, чого вона плаче, зронила жінка, — але так сумую за всім тим, що нагадує мені колишню країну. Мені пригадуються дні культури України в Грузії двадцять років тому. То ж сьогодні я ніби доторкнулася до родинного коріння».

Взагалі на концертах «Колоса» у Британії часто були вихідці із країн колишнього СРСР. Вони захоплювалися мистецтвом народу незалежної України.

Ще одна категорія мешканців шотландської землі, які із великим задоволенням сприймали концертні дійства «Колоса», це люди похилого віку, які проживали в спеціальних поселеннях, де їм виділені навіть окремі квартири. Часто вони просили ще і ще виступити, повторити той чи інший твір. Така вдячна аудиторія зумовила й підвищену до них увагу.

Виступали учасники ансамблю в таких британських містах, як Йорк, Ланкастер та інших. Аудиторія вимоглива водночас доброзичлива. То ж є що згадати чудовій ведучій концертів хористці Ірині Сидорчук, Світлані Долніковській, Юрію Мельнику, ветерану хору Антону Вуйцику, солістці Валентині Денисюк, завжди енергійній Ніні Огороднік, Світлані Мосюк, Тетяні Шматенюк, Сергію Панасу, Віталію Охманюку, Олені Небось, Володимиру Овсійчуку, Ігорю Грушці, Віктору Шкляруку та іншим, що ще із середини дев’яностих років неодноразово бували в Шотландії.

Яскравим спогадом залишиться в учасників ансамблю «Колос» зустріч третього тисячоліття. Шотландські друзі запросили на цю неординарну зустріч лише один іноземний колектив — і це були українці. Тож Новий 2000-ий рік зустрічали і за Київським часом, і мелодією та келихом шампанського відмітили його за часом крайнього Заходу Європи.

Побували шотландці і в Торчині. Аласдеа Райнд удостоєний звання почесного диригента ансамблю. Він диригував хоровим колективом у дні відзначення півстоліття ансамблю «Колос» у 2001 році на головній сцені Торчина. До того ж Райнд чудово володіє шотландським національним інструментом — волинкою. Про популярність цього інструмента свідчить те, що в шотландських частинах британської армії є окремі оркестри волинщиків.

Взагалі шотландська народна музика характерна національними особливостями. Саме це привертало до неї увагу таких видатних європейських композиторів, як Людвіг ван Бетховен, К. Вебер, Ф. Й. Гайдн та інших, які здійснили численні обробки шотландських мелодій для голосу і фортепіано, різних інструментальних ансамблів. Ще з XVI століття набувають світового визнання шотландські народні балади. Побувати в цій країні, пізнатися із кращими надбаннями широко відомої світу народної культури — це, безумовно, велике щастя для учасників ансамблю.

Водночас перебування в Шотландії збагатило артистів «Колоса» враженнями від наданих можливостей побачити оригінальні місця, оповиті таємничими легендами. Так, в один із днів перебування в Шотландії була здійснена поїздка до знаменитого озера Лох-Несс. Тим більше, що всі вже були наслухані про загадкове чудовисько, яке начебто мешкає у цій водоймі. Та й у газетах багато хто читав сенсаційні повідомлення про гігантського не то змія, не то динозавра, що інколи піднімається на поверхню озера. Учасникам ансамблю розповіли про численні експедиції, що ставили собі за мету спіймати чи зафіксувати це страховисько, яке назвали «Нессі».

Ось воно... озеро Лох-Несс. Шотландія. 1996 р.

Проїхавши серпантином гірських доріг, рівнинні ділянки шосе, автобус із артистами під’їхав до озера. День був не те, щоб зовсім похмурий, але хмари закривали сонце. Теплі вітри Атлантики гнали їх на материк. Озеро було оточене гірськими утвореннями, які поросли лісом. Сама ця досить велична водойма була неспокійна, місцями хвилі піднімалися досить високо над поверхнею, й стрімко падали на берег. Площа озера становить понад 55 квадратних кілометрів. Максимальна його глибина сягає 230 метрів. Озеро дещо видовжене — вздовж його величина складає понад 40 кілометрів.

На перших хвилинах перебування учасники ансамблю неодноразово вдивлялися у далечінь: раптом саме їм повезе і вони побачать чудовисько! Та поступово увага переключилася на чудові гірські пейзажі Шотландії. Невеликими групами артисти розбрелися вздовж побережжя. І раптом... затамували подих, перші туристи аж застигли... Ось воно, «Нессі», саме в цю мить вийшло на берег...

Однак вигук «Це ж пам’ятник!» розірвав напружену обстановку. Справді, це була встановлена на березі озера скульптура чудовиська, що так вразила учасників ансамблю своїм натуралізмом. Із задоволенням учасники ансамблю сфотографувалися біля неї. Враження від озера було незабутнім.

«Колос» на березі озера Лох-Несс, неподалік від скульптури чудовиська. Шотландія. 1996 р.

Чудовими спогадами залишилися в пам’яті дні перебування в самому гірському серці Шотландії. Незабутніми стали зустрічі із корінними мешканцями цих земель. Сільські жителі країни, а серед них найбільше етнічних гелів, в основному, займаються скотарством.

Правда, в сільській місцевості мешкає лише четверта частина населення Шотландії, здебільшого це фермерсько-хутірський тип поселень.

Волиняни мали нагоду пізнати спосіб життя місцевих мешканців, а в окремих випадках, проживаючи за їх запрошенням у цих оселях, не тільки доторкнутися до частки їхнього побуту, але й здружитися, потоваришувати.

Олександр, Ніна і Наталя Огородніки на шотландській фермі.

Так, в один із днів перебування в цій країні Олександр Огороднік із дружиною Ніною Миколаївною, донькою Наталією та ще декількома учасниками ансамблю цілий день оглядали шотландську ферму, знайомилися з її життям. Добротно побудовані з гірського каменю приміщення були накриті металочерепицею. Споруджені з валунів загороди по периметру оточували не тільки приміщення самої ферми, але й частину території. Привітними посмішками зустріли українських гостей господарі. Вони ж і показали пасовисько, що розкинулося неподалік від ферми, на якому паслася досить чисельна отара овець. їх власник оповідав про способи їх утримання, догляду та господарського використання.

«Нас же, — каже Олександр Огороднік, — вразили його собаки. Чорного кольору спини були вкриті зверху ніби шубами, а білі лапки і груди робили вигляд цих псів такими акуратними. Ззовні вони були схожі на наші лайки. Очі, ніби в темних окулярах, дивилися довірливо».

Та раптом господар подав свистком команду. Миттю пси, випрямивши хвости, кинулися гнати отару овець справа наліво. Через деякий час ще одна команда — і вже собаки гонять отару направо. Наступні свистки змушують цих псів оббігти отару і весь цей майже сотенний гурт овець гнати до господаря. Після ще однієї команди собаки виокремлюють невелику групу із табуна і направляють до нас. Такий чудовий вишкіл псів подивував і захопив нас.

Уміло навчені чотириногі друзі виручають господаря. Він і сам зізнався, що без цих помічників йому було б дуже важко справлятися із цими гуртами худоби.

«Споглядаючи наш подив і захоплення, — зазначав Олександр Огороднік, — власник ферми теж був задоволений. Він ефектно показав своїх чотириногих волохатих друзів і помічників у праці. Згодом дав нам скуштувати смачного овечого сиру, інші делікатеси».

З багатими враженнями покидала група ансамблю це чудове фермерське обійстя. А вже наступного дня господар зі своєю сім’єю з великим задоволенням дивився концерт «Колоса» й стрімко піднімав вгору руки, висловлюючи своє захоплення вишуканими композиціями українського колективу.

Біля стада оленів. В горах Шотландії. 1996 р.

Ще одну можливість пізнати шотландську глибинку і її дику природу було надано художньому керівнику ансамблю Олександру Огородніку. Якось після розмови із організаторами фестивалю про особливості життя як у Шотландії, так і в Україні, мимоволі випливла тема полювання. Не обминули в цих оповідях і мальовничу природу Волині. З шотландської сторони несподівано було оголошено запрошення поїхати в гори, щоб там ознайомитися з особливостями полювання. Ця пропозиція була із задоволенням прийнята.

Вже через день, рано-ранісінько, до місця проживання ансамблю під’їхав автомобіль-всюдихід. Із нього усміхненими вийшли панове Робертсон та Аласдеа Райнд і привітали гостей. Олександр Огороднік, завчасно попереджений, вже встиг поголитися і навіть випити чаю. Після міцного потиску рук всі зайняли зручні місця в автомобілі і всюдихід із ввімкненими фарами рушив у гори по шосейній дорозі, що подалі ставала все вужчою, аж поки не привела майже за сотню кілометрів до мисливського господарства.

Неподалік шосе, на лузі щипав траву табун оленів. Супроводжуючий відразу пояснив, що це вже одомашнені олені, а он там, вище в горах, подалі від людей бродять табуни диких. Полювання на них проводиться за спеціальними ліцензіями і під суворим контролем єгерської служби. Безпосереднім об’єктом полювання може бути лише вибракуваний за певними ознаками екземпляр і за відповідним дозволом. Водночас право полювати у цих горах має лише відповідно підготовлений мисливець. Тож на перших порах, щойно джип під’їхав до кам’яної огорожі, Олександру Огородніку запропонували вийти і повідомили, що буде перевірка його снайперських здібностей. З цією метою він отримав карабін, набої, йому показали мішень на віддалі майже 150 метрів.

— Взяв я в руки цю рушницю, — пригадує Олександр Володимирович, — ніби її зважив. Здається, що вага оптимальна. Але ж як вона стріляє? Потрібно ж свою майстерність засвідчити і не осоромитися. Я був радий, що мені вдалося по-снайперськи вкласти три кулі на досить далеку відстань точно у центр мішені. Присутні голосним вигуком схвалили вправність українця.

А далі поїхали в гори, де йому показали стадо оленів. — Подивився, — каже Олександр Огороднік, — здалися вони такими далекими. Але відступати вже було нікуди.

Зрештою, він справився і з цим завданням.

Після вдалого пострілу Огородніка за звичаєм горців прийняли в мисливці. Цей ритуал розпочався з того, що йому вимазали обличчя, заставили робити якісь магічні рухи. А потім оголосили, що він пройшов випробування і за давнім звичаєм прийнятий до клану мисливців.

Із великим задоволенням повернувся до колег Олександр Огороднік. Назавжди залишилися в його пам’яті приємні враження від того полювання в горах.

Поїздки в Шотландію ансамблю «Колос» були цікавими і захоплюючими.

Вражали маршрути по визначних місцях цієї країни.

Для всіх учасників колективу вони запам’яталися пізнанням давньої культури, особливостей побуту, звичаїв, традицій цього свободолюбного народу.

Водночас чудове мистецтво українського народу через майстерність «Колосу» тріумфально сприймалося всіма, хто отримав унікальну можливість побувати на концертах самобутнього мистецького гурту.

Володимир Денисюк (в центрі) і браві шотландські вояки-оркестранти у своїх національних костюмах.

Денисюк Володимир Тимофійович