Заслужений народний ансамбль пісні і танцю «Колос»

Художній керівник ансамблю — народний артист України Олександр Огороднік

Народний артист України О. В. Огороднік.

Становлення ансамблю пісні і танцю «Колос», Його квітування на мистецькій ниві відбулося, власне, на початку шістдесятих років. Ще 1960-го центральна газета Волині в номері від 9 лютого, підбиваючи підсумки обласного огляду-конкурсу художньої самодіяльності, підкреслювала самобутність народного мистецтва краю. Зокрема, звернено увагу на цікаву програму хору торчинського районного Будинку культури. Рецензент — заслужений артист УРСР Олександр Самохваленко, він же художній керівник філармонії у газеті зазначив, що це, цитую, «один із кращих хорів, що виступали на огляді». Водночас підкреслено, знову цитую, «оригінальністю і колоритом відзначався «Буянівський танець», виконаний танцювальним колективом Торчинського районного будинку культури». На жаль, коментує далі один із авторів цієї статті, хореографічний колектив був єдиним на огляді.

Десятиріччя своєї діяльності налічував ансамбль пісні і танцю, коли в колектив влилася нова творча особистість — музикант і співак Олександр Огороднік. Саме тут він знайшов визнання, реалізував свій потужний творчий потенціал. З 1962 року Олександр Огороднік почав співати в хорі, грати на музичних інструментах. В Анатолія Шапова він почерпнув багатющу мистецьку скарбницю.

— Саме тоді, — нині пригадує О. Огороднік, — з’явилися в хорі пісні «Ярема», «Куми», записані Анатолієм Шаповим. І вже тоді тут добре відчувалася атмосфера високої вимогливості та творчого неспокою. Щоб чогось добитися, нам потрібно працювати дуже наполегливо, — Олександр любить повторювати слова свого попередника. — А працювати довелося в першу чергу над собою. Вже 1965 року я став баяністом ансамблю.

Їх єднало народне мистецтво. Анатолій Шапов (зліва) і Олександр Огороднік. 1967 р.

Через рік він — уже хормейстер, згодом — добавилася ще й адміністративна функція — Олександр став керівником Торчинського будинку культури. Організаційний і творчий хист Огородніка ні в кого не викликав найменших сумнівів. Саме він здійснював необхідні роботи щодо підготовки колективу не тільки до гастролей у краї, а й до закордонних поїздок. У 1989 році він стає художнім керівником ансамблю «Колос» і, зберігаючи все цінне, набуте попередниками, реалізовує нову програму творчого зростання колективу.

Все своє життя віддає служінню мистецтву, музі. Він не мислить себе без пісні, мелодії. Він творить їх як композитор, дає їм крила для злету як співак і музикант. Ного чарівні мелодії звучать у нових композиціях ансамблю.

Уміле керівництво колективом, висока особиста виконавська майстерність виводять Олександра Огородніка на вершину заслуженої шани і визнання: в 1993 році йому присвоюють почесне звання народного артиста України.

Початком його життєвого шляху і тернистої творчої дороги стало чепурне і миле волинське село Сирнички. Тут 1947 року в простій землеробській родині народився Сашко.

Мабуть, любов до музики він перейняв від свого батька Володимира Тимофійовича, який не тільки уміло господарював, а й захоплювався музичним мистецтвом. Понад сорок років він був незмінним музикантом сільського духового оркестру, вважався справжнім віртуозом-трубачем. Разом зі своїм братом Іваном та однодумцями із Береська, Семереньок, Хорохорина Володимир Тимофійович згуртував міцний музичний колектив, що славився на всю округу. А передували цьому репетиції в хаті, де малий Сашко уважно вслухався в мелодії, щиро сприймав їх своїм дитячим серцем.

Мама — Христина Миколаївна — теж передала сину разом зі своєю ніжністю залюбленість в прекрасну мелодію, в мальовничу красу рідного краю. Ще будучи малюком, слухав Олександр спів своєї матері в церковному хорі. Назавжди запала в його пам’ять картина, коли мама із своїми двома старшими дочками після напруженого трудового дня сідали вечорами в дворі і пряли вервечку милозвучних народних пісень.

— Бувало, що ледве не все село сходилось на цей спів, — згадує Олександр. — Які чудові голоси! Приєднувалися до них й інші жінки. Дивись, уже цілий куток співає.

— Сину, підспівуй нам, — казала мати, коли Олександр став підростати.

І він співав разом з ними, щиро радів з того. Так і увійшла материнська пісня в життя Олександра. В такій-от музичній сім’ї він ріс, мужнів. Ще змалечку Сашко пізнав і таку істину: добиватися мети потрібно наполегливою працею, терпінням. Так було, коли вчився в Сирниківській, а згодом в Затурцівській школах. Постійним же супутником його була мелодія. Вона вчувалася в самій природі, яка оточувала хлопця. Його чарували спів соловейка в гаях біля села, симфонія весняного поля, таємничий шепіт довколишніх лісів краю. Музика природи стала його життєдайною силою. Вона формувала інтелект Олександра, внутрішню гармонію його чутливого характеру. Тож увесь час він тягнувся до музичних інструментів. Підлітком вирізував сопілки, й тоді лилася музика на втіху ровесникам. Та найбільше тягнуло Олександра до клавішних інструментів. А хто ж був найпопулярнішим у молодого покоління в ті часи на селі? Звичайно, як казали тоді, — музика, гармоніст.

Баяністи ансамблю. Олександр Огороднік (справа) і Сергій Ворошик. 1963 р.

Ровесники захоплювалися й заздрили його майстерному володінню гармошкою. Ще й понині згадує Олександр, як батько, запримітивши тяжіння сина до музики, пообіцяв купити йому гармошку. При цьому проказав:

— Тільки ж давай разом на неї працювати. Ото маємо бичка, годуй його травою. Продам осінню — грати будемо.

— Рвав я те зілля, напихав ним лантух, носив його щоденно тому бичку, — розповідає Олександр. — Та коли вже продали його, то батько якось обережно зронив: «Сину, а може, черевики на ті гроші купимо. В школу ж в чому підеш?» Так і не дісталася мені тоді гармошка. Все на чужих грав. Пізніше придбали.

— Після школи став працювати в Сирничківському клубі, — веде далі Олександр. — То була така собі хата під солом’яним дахом. Та вечорами від молоді відбою не було.

Співає солістка Людмила Юхимчик. Акомпанує Олександр Огороднік. 1978 р. Фото з газетного архіву.

Через музику гуртував молодь. Вже тоді він сам захоплено поринав у світ фольклору, старанно вбирав давні пісні, мелодії, звичаї від старших людей. Та й новітні мелодії не були йому чужі. Правда, модернові музичні покручі не завжди припадали йому до серця.

Відтак запримітили молодого талановитого музиканта і співака. З Торчина, де в місцевому Будинку культури вже вирізнявся хоровий колектив, яким керував Анатолій Шапов, прийшло запрошення. І ось Олександр Огороднік вже співає в хорі, а згодом стає хормейстером ансамблю «Колос». З 1971 року він — незмінний директор Будинку культури, який предметно вирішує назрілі проблеми «Колоса». За чисто адміністративною функцією директора розкрився талант вмілого організатора і музиканта. На перших порах його вміння підкріплювалося навчанням у Луцькому культурно-освітньому училищі. Та далі Олександр Огороднік перевершує своїх вчителів. Його сумлінна праця, невтомні творчі пошуки приносять вагомі здобутки. Будинок культури визнається одним з найліпших у Волинському краї щодо організації дозвілля, запровадження нових форм роботи. Завдяки наполегливості Олександра Огородніка зміцнюється матеріальна база: реконструюється приміщення, придбано нові автобуси, інша техніка, творяться і шиються нові костюми.

А найголовніше — в ансамблі пісні і танцю «Колос» постав справжній лідер, організатор, який багато зробив для того, щоб слава «Колоса» множилася, щоб про нього знали, щоб він був гідною окрасою мистецького небосхилу Волині.

У цілому ж можна говорити про нелегкі будні художнього керівника такого колективу. Нині, спільно із колегами, зокрема хореографом Миколою Полятикіним, керівником оркестру Ярославом Найдою, він напружено працює над оновленням концертних програм ансамблю. Постійно генеруються ідеї щодо нових композицій. Ведеться пошук цікавого й оригінального фольклорного матеріалу. Відповідні практичні напрацювання здійснюють з хористами, хореографами, музикантами, а потім все це компонується, викристалізовується в оптимальні, продумані композиції. Мистецька майстерність колективу постає як підсумок напруженої праці митців, систематичних репетицій.

Робочий день Олександра Огородніка починається раненько. Спершу рутинні, але вкрай необхідні адміністративні питання. Адже господарство ансамблю і мистецького закладу — одне з найбільших в області. Потрібно тримати на ходу три автобуси, та й легковики постійно вимагають коштів і догляду. Завжди повинен діяти свій концертний зал, знаходитися у належному стані музичний інструмент й електронна апаратура. Постійно ведеться пошук коштів на оновлення костюмів для колективу. Художники їх розробили до десятка композицій, враховуючи при тому специфіку показу волинського обличчя народного костюму.

Тож частими зранку є консультації Олександра Огородніка в обласному центрі із провідними етнографами, фольклористами, музикантами із багатьох питань. Водночас і до Олександра Огородніка як художнього керівника нерідко звертаються за порадами, а то й з проханнями надати допомогу. Й він нікому не відмовляє, шукає такого моменту, щоб викроїти хвилину-другу для всіх.

Люди звертаються до нього ще і як до депутата місцевої ради. Вже багато разів поспіль мешканці міста довіряють йому представляти інтереси громади. І він це робить з повною віддачею сил. Слово Олександра Огородніка вагоме на сесії ради, воно конструктивне, зважене, націлене на утвердження порядку, кращого життя.

Немало клопотів завдає Олександру Огородніку фінансування тієї невеликої частини колективу, що складає його ядро, зокрема пошук коштів на оплату праці як керівників хорової, хореографічної, музичної частин, так і технічних служб. Деяку їх частку колектив заробляє своїми силами, виступаючи з концертами. Але то завжди важко і складно, враховуючи, що більшість учасників ансамблю — це люди, які мають відповідні професії, постійне місце праці. Знову ж Олександру Огородніку доводиться розв’язувати питання прийнятного для всіх часу проведення репетицій, щоб всі могли брати в них участь, організувати підвезення тих, хто мешкає поза містом, а за декого просити у їх керівників, щоб надали можливість виступати. І приємно, що більшість розуміє це і йде назустріч проханням керівника колективу.

— Звичайно, допомога з боку обласної влади, місцевих районних керівників для забезпечення функціонування колективу надається. Але інколи якийсь чиновник може стільки вставити палиць у колеса, що аж руки опускаються, — з гіркотою у словах каже художній керівник.

Ансамбль пісні і танцю «Колос» — унікальне мистецьке явище. Його глибоко народна сутність, неповторне мистецьке волинське обличчя вимагають ділової підтримки й допомоги, щоб зберегти цю перлину. Увага й підтримка ансамблю є своєрідним лакмусовим папірцем ставлення владних структур до духовності.

«Колосу» — півстоліття! У центрі — художній керівник ансамблю, народний артист України Олександр Огороднік. 2001 р.

Та попри адміністративні клопоти, господарські питання, проведення репетицій, Олександр Огороднік знаходить час на творення нових мелодій, на власну творчість. Часто лише безсонні ночі можуть засвідчити його напружену працю. Тож Олександр Огороднік визнаний не тільки як художній керівник унікального ансамблю, але і як композитор, як творець чудових мелодій.

У своїй напруженій праці він має підтримку багатьох людей. Часто слова його вдячності спрямовуються багатьом із тих, з ким він працював, працює і творить. Особливу вдячність він висловлює людині, яка завше поруч з ним на його життєвому і творчому шляху — дружині Ніні Миколаївні. Вже декілька десятиріч вона співає у хоровій групі ансамблю, була його ведучою.

— Ніна є першою помічницею, першим рецензентом й, що правду таїти, першим критиком, — зазначає, усміхаючись, Олександр Огороднік. — Та й переживає за нас всіх найбільше.

Олександр згадує, що зустрів Ніну Миколаївну ще ученицею місцевої середньої школи, коли вона брала участь в хореографічній групі ансамблю. Відтак познайомились, подружились, а там й спалахнуло палке почуття. Так кароока й співуча Ніна захопила серце юнака й стала його першим другом і порадником. Вона закінчила медичне училище, працює медичною сестрою і співає в ансамблі. Так і став творчий гурт невід’ємною частиною її життя.

Олександр Огороднік, його дружина Ніна (в центрі) і донька Наталя біля знаменитого Біг Бена в Лондоні.

Недаремно і їх донька Наталка ще з чотирнадцяти років почала танцювати в «Колосі». А згодом, після закінчення навчання на факультеті іноземних мов, працювала у вузі, в інших установах. Вона завжди знаходила час для репетицій й участі в концертах «Колосу». Вільно володіючи англійською, німецькою мовами, Наталя була перекладачем у численних зарубіжних турне ансамблю. Й сьогодні вона знаходить найменшу можливість, щоб із столиці нашої держави, де нині мешкає, супроводжувати колектив «Колосу» в поїздках на зарубіжних теренах. А молодший син Огородніків — Сашко — поринув у світ техніки, нині несе службу у державній структурі.

Подвижницька мистецька діяльність, громадська патріотична позиція Олександра Огородніка здобула визнання в державі і підтримку всіх, хто любить і шанує народне мистецтво. Недаремно з нагоди його золотого ювілею і, в першу чергу, за значний особистий внесок у розвиток української культури та мистецтва, високу професійну майстерність він був відзначений орденом «За заслуги» III ступеня, а на початку дев’яностих років нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

Перед виходом на сцену. Наталія Огороднік в концерті «Колоса». 1997 р.

Однак найголовніша нагорода для народного артиста України Олександра Огородніка — це любов і підтримка творчості колективу заслуженого ансамблю пісні і танцю «Колос», його глибоко народного за духом і формою мистецтва, яке він щедро дарує людям.

Відзнаки за внесок у розвиток народного мистецтва.

Денисюк Володимир Тимофійович